Ми живемо у динамічному світі, що дуже швидко змінюється. Ці зміни стосуються усіх сфер нашого буття: техніки, що нас оточує, політики, яку проводять світові держави, цінностей, на які орієнтуються люди. Наше життя стало безперервним процесом адаптації, і саме від адаптаційного потенціалу особистості у значній мірі залежать її успіх та  можливості самореалізації.

Сьогодні дитині потрібні не тільки знання, але і достатній рівень життєвої компетентності, сформованість таких особистісних якостей, які допоможуть знайти своє місце у житті, визначитися з колом своїх інтересів та  уподобань, стати активним членом суспільства і щасливою, упевненою  у власних силах людиною.

Таким чином,  зміни у суспільному житті і свідомості вимагають від нас, педагогів, визначити нову мету навчання та виховання – розвиток інноваційної особистості, здатної до життєтворчості та самореалізації у нових соціальних умовах незалежної України.

Аналіз наукової літератури з означеної проблеми дає змогу виділити, як основні риси адаптованої, інноваційної особистості, так і певні стратегії їх формування та розвитку. Це, в першу чергу: відкритість новому досвіду.     Безперечно, в умовах, коли швидко змінюється світ, людина також  повинна постійно бути готовою до оновлення, накопичення нового соціального та життєвого досвіду, що має сприяти самореалізації. Це стосується  усіх сфер життя: професійного, політичного, особистого, адже у сучасному світі люди часто змінюють професію, сферу діяльності, місце проживання тощо. Важливим чинником адаптації та успішності при цьому виступає  уміння особистості відігравати різні соціальні ролі. Ці ролі можуть бути формальними і неформальними, пов’язаними з виробничими, сімейними, суспільними, політичними, дружніми стосунками, проте,  успішність у кожній з них є запорукою загальної успішності та задоволеності людини власним життям. Таким чином, система виховання сьогодні повинна у повній мірі задовольнити потребу учня у розвитку соціальної активності, у засвоєнні нових соціальних ролей. Тоді особистість буде відкритою до нового досвіду, адаптованою до вимог і умов життя у динамічному  сучасному суспільстві.

Педагогічною стратегією, що забезпечує формування такої риси особистості  є постійне розширення рольового простору кожного учня, включення його в різноманітні види діяльності, що створює можливості для творчої самореалізації та накопичення досвіду соціальних стосунків.

Педагогічні технології, що використовуються у сучасній освіті, створюють сприятливі умови для вирішення даного питання: інтерактивні техніки розвивають комунікативні навички та активність, проектні технології у навчанні створюють можливості для самостійних досліджень, тренінги допомагають опанувати нові соціальні ролі та отримати можливість експериментувати у сфері спілкування, проекти у виховній роботі – обрати вид діяльності відповідно до власних нахилів та уподобань.

Важливою рисою інноваційної особистості є внутрішня свобода. Для її становлення потрібно постійно створювати для учнів ситуації вибору, як в навчальній, так і в позакласній діяльності. Ситуація вибору стимулює пізнавальний інтерес, відчуття відповідальності та власної гідності. Вибір учнями напрямків та завдань для самостійної роботи, гнучка система організації навчально-виховного процесу з урахуванням здібностей, нахилів, побажань учнів і їх батьків, можливість реалізувати себе в обраних видах діяльності   є  головною умовою формування внутрішньої свободи та відповідальності особистості.

Напруженість та зростання темпу життя часто призводять до перевантаження, виснаження людини. Саме тому особливого значення набуває така риса як  емоційна стабільність та стресостійкість. Головною стратегією формування цієї важливої якості сучасної особистості є розвиток емоційного інтелекту, вміння керувати власними емоціями та протистояти стресам. Що ж необхідно для емоційної саморегуляції? Розуміння   особливостей цієї сфери, вміння  здійснювати емоційний обмін під час спілкування,  відчувати почуття інших, допомагати їм та самому собі у складних, емоційно напружених ситуаціях. Проблема становлення емоційної культури особистості, розвиток емпатії  є на сьогодні одним з найбільш важливих завдань будь-якого вчителя, і, в першу чергу класного керівника, як головного вихователя и наставника учня. Проте, у процесі психолого-педагогічного супроводу розвитку особистості дитини є ще один не менш актуальний напрямок: психологічна допомога у травмуючих ситуаціях, стресах.  Стреси можуть бути пов’язані з різними причинами:  втратою близької або просто  референтної людини, відчуттям самотності у зв’язку з негативною позицією у міжособистісних стосунках в класному колективі, втратою мотивації навчання та смислу шкільного життя, почуттями провини, страху, сорому. Такі стреси дитина часто не спроможна подолати сама, на допомогу їй повинен прийти дорослий: вчитель, класний керівник, психолог. Від того наскільки вчасною і ефективною буде психологічна допомога залежить не тільки стан здоров’я, але и майбутнє людини.

Для інноваційної, креативної особистості дуже важливою є адекватна  самооцінка.  Правильна самооцінка є визначальним фактором становлення позитивної Я-концепції особистості. Вона є основою розгортання певного сценарію життя людини.  Сценарій, що формується і закріплюється у дитячому віці, стимулює процеси саморозвитку та самореалізації особистості через мотивацію досягнення успіху та усвідомлення власної мети. Самооцінка формується та змінюється протягом всього шкільного віку. Особливо не стабільною, залежною від оточення  вона стає у підлітковому віці, коли дитина прагне пізнати себе, знайти своє місце у системі відносин, реалізувати власні можливості. Якщо самооцінка підлітка є низькою, виникає емоційна напруга, невдоволеність собою, що може привести до  проявів компенсаторної поведінки, коли учневі здається, що всі проти нього, ніхто не розуміє його проблем та труднощів. Прагнучи захистити себе від однолітків, учні з низькою самооцінкою часто поповнюють лави неформальних груп з асоціальною спрямованістю, що може приводити до негативних проявів у поведінці, шкідливих звичок  та правопорушень.  В той же час підлітки з занадто високою самооцінкою, часто бувають конфліктними, відчувають проблеми у спілкуванні, мають завищений рівень домагань.

Саме тому дуже важливо у системі  виховної роботи створити умови для розвитку достатньо високої, але адекватної самооцінки. Для цього учень повинен краще пізнати себе, розкрити власні можливості, оволодіти навичками оцінювати свої досягнення і невдачі, порівнювати різні способи вирішення життєвих проблем. Для цього класний керівник може використати можливості самодіагностики (запропонувати учням використати психологічні тести, обміркувати їх результати та розробити програму саморозвитку), психологічні тренінги (для формування навичок взаємодії та розвитку рефлексії), різноманітні проекти (для стимулювання самостійної творчої діяльності відповідно до потреб та інтересів).

Рівень можливостей особистості багато в чому залежить від її рефлективності. Стратегією розвитку цієї якості є включення учнів у процес самоаналізу. Рефлексія може відбуватися на рівні усвідомлення психічних процесів та засобів оптимізації пізнавальної діяльності, аналізу моральних  вчинків та соціальних ролей, що створює сприятливі умови для самоактулізації особистості. Сучасні технології навчально-виховного процесу у значній мірі побудовані на механізмах рефлексії, коли учні постійно розмірковують над питаннями: Що ми взнали сьогодні такого, чого не знали раніше? Чого ми навчилися такого, чого не вміли раніше? Що ми при цьому відчували? Що нас здивувало, порадувало на уроці? Які питанні ми задали б герою казки, автору, вченому, мандрівнику тощо?  

Сучасні педагогічні технології позитивно впливають на розвиток спонтанності, тобто вміння швидко та адекватно реагувати в нестандартних ситуаціях, приймати миттєві ефективні рішення. Спонтанність  розвивається у діяльності, що вимагає творчого підходу, гнучких нестандартних рішень. Така діяльність може бути реалізована, як на уроці, так і в позакласній роботі, зокрема, в  виховних проектах, тренінгах, соціальних ініціативах.

Сучасна людина має мислити позитивно. Позитивне мислення  може бути сформоване в процесі становлення основних складових позитивної Я-концепції особистості учня: когнітивної, емоційно-оціночної та поведінкової. Воно утверджує, насамперед, цінність людини, її гідність, вміння набувати досвід, навіть через помилкові дії, спрямованість на позитивне сприйняття реальності та її активне перетворення.

Інноваційний потенціал особистості в значній мірі залежить від рівня її життєвої компетентності. Реалізація компетентнісного підходу є важливим напрямком оновлення діяльності закладів освіти. При цьому компетентність розглядається як загальна здатність, що ґрунтується не лише на знаннях, але і на досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню. Безперечно, формування компетентності особистості є цілеспрямованим процесом, що здійснюється вчителем. При цьому функції самого педагога суттєво змінюються: на перший план виходять уміння організувати самостійну пошукову діяльність учнів, їх взаємодію з метою розвитку як мотивації, так і соціальних навичок. Такі можливості створюють сучасні продуктивні технології навчання, побудовані на основі активних методів та інтерактивних технік організації навчально-виховного процесу, за умови реалізації індивідуального підходу та психологічного супроводу учнів.

Таким чином, проблема формування та розвитку інноваційного потенціалу особистості є складною і багатофакторною, вона потребує системного дослідження з боку педагогів, психологів, фахівців у галузі управління.

Джерело: Відділ креативної освіти та інноваційного менеджменту Дніпропетровського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти 

http://sites.google.com/site/kreavid/robota-nad-naukovo-metodicnou-problemou