Україно, моя Україно,
Мила серцю, колиско моя.
Сині гори, моря і долини,
Чисті ріки, родюча земля.
Знаю, зараз тобі дуже тяжко,
Бо будуєш життя ти нове,
Та я вірю у труд свій звитяжний,
У прекрасне майбутнє твоє.
Тільки треба усіх об'єднати,
Як би важко тобі не було.
Бо не ділить дітей своїх мати,
Повсякчас вчить творити добро.
Ще повернуться люди в оселі
Із далеких нерідних країв.
Будуть знову щасливі й веселі,
Будуть в сім'ях достаток і спів.
Ми пишатися будем цим краєм,
Батьківщино, Вкраїно моя!
Рясним цвітом усе забуяє,
Щедрим даром віддячить земля.
КАРПАТИ
Люблю цей край я ще з дитинства.
Народ гостинний, спів чудовий,
Тут трав і квітів розмаїття
Дарує ліс нам смерековий.
Із гір спадають водограї,
А в них водиця з кришталю.
І шати зелені безкраї
Нам прохолоду шлють свою.
Під сонцем гріються Карпати.
То невимовна є краса.
Тут папороть лоскоче п'яти,
Блищить незаймана роса.
А вже повітря таке чисте,
Яке нам сниться тільки в сні.
І не вмовка пташина пісня,
І як нектар на душу ― солов'ї.
Тут ― як в раю, таке блаженство,
В гармонії з природою душа.
Колише струни мого серця
Мелодія любові і добра.
ОРЛІВЩИНА
Під чистим ясним небокраєм
Розкинулись навкруг ліси.
Я радо знов сюди вертаюсь
У царство дивної краси.
Хлюпоче водами Самара.
В повітрі ― хвойний аромат.
А вдалині горять стожари,
Немов квітує буйний сад.
Тут розмаїття ніжних квітів,
Вода цілюща з джерела.
Сторічні сосни тягнуть віти:
Впізнали. Я тут вже була.
Бо санаторій тут чудовий:
Панують спокій і краса.
Є все, що треба для здоров'я:
І ліс, і тиша, і ріка.
РІДНА МОВА
Всім серцем люблю Україну:
Ліси, діброви і гаї.
І мову нашу, солов'їну,―
Найкращу на усій землі.
З трьох тисяч мов, що є у світі,
Для мене кращої нема.
Вона, як пісня, любі діти, ,―
Прекрасна, ніжна, чарівна.
В ній ― світла пам'ять мого роду,
Що з молоком дала нам мати.
І з нею всі ми є народом –
Про це не варто забувати.
І хай звемося ми кримчани,
Чи слобожани, чи опільці,
Гуцули, лемки чи сумчани,
Але всі разом ― українці.
Тож хай міцніє наша мова,
Бринить, чарує, розцвітає.
А українське щире слово
Усім нам душу зігріває.
ПРО СЕЛО
Хіба не жаль, що мальовничі села
Перетворилися на пустирі?
Життя в них стало невеселим,
І люди розбрелися по землі.
Колись були вони багаті:
Худоба, птиця в кожному дворі.
Тепер будинки величезні
Покинуті стоять у бур'яні.
А ферми, наче довгі мури,
Розхристані, без вікон і дахів,
Немов пристанище біля дороги
Для диких звірів і птахів.
Такі колгоспи зруйнували,
Роздерли землю на паї,
А у людей і не спитали,
Чим оброблятимуть вони її?
Немов навмисне спланували:
Забрати землю в трударів,
Щоб потім знов її віддати
У руки нових хазяїв.
А ви ― чекайте урожаю,
Погоди гарної просіть.
Одержіть часточку із паю –
Далі, як хочете, живіть.
А про культуру і мовчу я:
Про неї вже забули у селі.
Які концерти, танці, фільми?
Ви мовчки порпайтесь в землі.
А депутати нам говорять,
Що для села стараються вони.
Десь, може, є прекрасні села,
Та ті, що бачу, як після війни.
І замість плідної роботи,
У них лише самі слова,
Їх не хвилюють ці турботи.
Що їм до труднощів села?
2008 р.
ГОЛОДОМОР
Буяють яблуні і сливи,
Цвіт опадає на траву,
А я стою така щаслива,
Бо я живу, живу, живу.
Дивлюсь у небо я прозоре,
А думки линуть до коріння.
Колись і тут гуляло горе.
Не просто горе ― божевілля.
Воно жило у кожній хаті,
Морило голодом село.
За що ж народу це розп'яття?
У чім провина тут його?
Їм теж хотілось дуже жити,
Та їх тепер не повернути.
І хоч нічого не змінити,
Про сотні жертв нам не забути.
І болем враз сльоза стікає,
Зриває радощі останні.
А свічка тихо догорає,
Щоб нам радіти на світанні
НЕЗВИЧАЙНИЙ ПОДАРУНОК
Для вас, малята, цей іскристий
Мій подарунок променистий:
З чарівних зоряних серпанків
І сонечком умитих ранків.
Із чорнобривців у садочку,
З яскравих стрічок у віночку,
З куща червоної калини,
З веселим співом солов'їним.
Із вишеньки, що коло хати
Дружить з барвіночком хрещатим.
Із мальв, що поряд з нами в лузі,
Щоб знали ви, маленькі друзі,
Вони ростуть у нас повсюди.
З давніх-давен їх люблять люди.
А соняшника жовтоцвіти
Хай посилають вам привіти.
І верби тихі біля річки
Хай кличуть всіх вас до водички.
Додам любистку, трохи м'яти,
Щоб чудодійні аромати
Вас всіх додому повертали,
Щоб землю рідну пам'ятали,
Бо в нас вона одна-єдина,
Ім'я у неї ― Україна.
ЗЕМЛЕ МОЯ…
Земле моя рідна, щедра, промениста,
Чому над тобою знов біда нависла?
Чорна зграя круків угорі кружляє,
Рве тебе на шмаття, все навкруг змітає.
Смокче твої соки геть усі до краю.
А, напившись вдосталь, у небо злітає.
І в своїй стихії, осягнувши волю,
Їй не зрозуміти твого крику й болю.
Чому цих невірних ти не покараєш,
Адже ти велику силу в собі маєш.
Чом цей глум ти терпиш, земле моя мила?
Чому не зламаєш їх жахливі крила?
2009 р.
БЕРЕЖІМО ЗЕМЛЮ НАШУ
Земля вже стогне буревієм,
То землетрусом, то цунамі.
Чому ж ми знов не розумієм,
Що може бути далі з нами?
Про катаклізми у природі
Нас інформують повсякчас,
Та перейматися нам годі,
Бо це стосується не нас.
Чорнобиль маємо вже нині
І надзвичайно теплі зими.
Вже час задуматись людині:
Що може бути вслід за ними?
Та ті, кому про це слід дбати,
Вирішують проблеми все свої:
Як би заводик десь придбати,
Шматочок ласої землі.
І їх, здається, не хвилює,
Що вже повітря видимим стає.
І чорний дощ шибки малює,
Бо думається тільки про своє.
ПЕРШОТРАВЕНСЬКУ―55
Як тільки-но сонечко встало,
Прослало ранкову канву,
Прокинувся весь Першотравенськ
Стрічать ювілейну весну.
Сьогодні ж бо день особливий:
Збираються всі на парад.
І місто, врочисте, красиве,
Квітує, мов едемський сад.
Ідуть шахтарі й ветерани.
На грудях блищать ордени.
Ведуть діточок своїх мами,
Щасливі від сонця й весни.
Народ веселиться, співає.
Навколо весна і розмай.
Як добре, що гарний цей звичай
Вернувся у рідний наш край.
