Автор творів Галина Удовиченко
Я ТАК ЛЮБЛЮ РІДНУ ПРИРОДУ
Я так люблю рідну природу:
Блакитне небо, шепіт гаю,
Квітучий сад, криштальну воду
В сяйві гірського водограю.
Привітне сонечко іскристе
І таїну морських чудес.
Веселу райдугу барвисту
В прозорій купелі небес.
І мерехтливі ясні зорі
На неосяжних небесах.
Лісами вкриті сиві гори
І спів пташиний у садах.
Червоний кетяг горобини,
Маленьку бджілку золоту.
Яке це щастя для людини ―
Спостерігати цю красу!
МАЛЬВИ
За обрій сонце закотилось.
Нічка накрила все крилом.
Сьогодні знов мені наснились
Веселі мальви за селом.
Я пелюстки в руках тримала,
А квіти дихали теплом.
І я насправді відчувала,
Як серце повниться добром.
Рожеві, білі і червоні―
Вони прийшли до мене в сні.
Ніч принесла мені в долонях
Дитинства спогади ясні.
А мальви свічками горіли,
Додому кликали мене.
І я летіла, мов на крилах,
Туди, де вже ніхто не жде.
ЧАРУЮТЬ СЕРЦЕ СОЛОВ'Ї
Чарують серце солов'ї,
Душа збентежена бринить.
В далекі райдужні світи
На крилах вранішних летить.
У царство дивних міражів,
Де все, як золото, горить,
І ясний простір без межі
Красою барв своїх п'янить.
Там, у прозорій вишині,
Вона, мов зірка, сяє.
І з соловейком на зорі
Вже в унісон співає.
ВИ ЧУЛИ?
Ви чули, як шепоче вітер,
Радіють сонцю ніжні квіти,
Про що говорять сині гори,
Як злиться і шумує море?
Як колоски дзвенять у жита,
Співа земля, дощем умита,
Як місяць угорі зітхає
І плаче: зорі виглядає?
Як тихо-тихо дощ крадеться,
Як в пташки швидко серце б'ється,
Як сонце з вітром розмовляє,
Як соловей вночі співає?
Як журиться в степу калина,
І стогне бідна тополина,
Як гомонять вербові коси,
Бринять уранці срібні роси?
Якщо змогли ви це почути,
Повік не зможете забути,
Бо ці прекрасні відчуття
Нам відкривають сенс життя.
РАНОК
Як гарно і тихо навколо,
Коли природа ще дрімає,
Та згодом сонячне півколо
Поволі всіх нас підіймає..
Десь півень надривно співає,
Зацінькала пташка в садочку.
І небо уже одягає
Прозору блакитну сорочку.
А в травах розсипались роси –
Бояться приходу світанку.
Хтось клепле затуплену косу,
І гомін стоїть вже на ґанку.
БІЛО-РОЖЕВИЙ ЦВІТ ВЕСНИ
Вже вишні вбрались в білі сукні,
А яблуньки ― в рожевий цвіт.
Стоять, прекрасні і розкішні,
Дурманять пахощами світ.
І горобина кучерява
Радіє теж, що вже весна.
А на зелених ніжних травах
Блищить смарагдова роса.
Усе в природі вже вирує,
Росте, квітує і бринить.
За чим же я тоді жалкую?
Чому душа моя болить?
Мабуть, за цим чудовим цвітом,
Що вже тихенько обліта.
Ось так недовго око тішить
Й чарує всіх людська краса.
ВРАНЦІ
Люблю вставати дуже рано,
Коли природа іще спить,
Та лиш виходжу я на ґанок,
Як чую: все уже бринить.
Десь дзвонять тихо срібні роси
На пелюстках ніжно-барвистих,
А верби розплітають коси
В зелених травах шовковистих.
І линуть ніжні аромати
Біло-рожевих цвіт-садів,
Що вмить повисли коло хати,
Вплели у себе спів птахів.
Та вже скрегоче ясне сонце,
З-за небокраю випливає,
І перший промінь у віконце
Якось несміло посилає.
ВЕСНА
Завеселилася душа.
Незвична легкість в моїм тілі.
Це значить - знов прийшла весна,
І стихли сніжні заметілі.
Причепурилася земля,
Вдягнувши ніжні первоцвіти.
Над нею весело димлять
Хмаринки білі у блакиті.
У царстві дивної краси,
В синьо-зеленому розмаї
Птахів весел голоси
Летять над рідним небокраєм.
В різноголосся я пірнаю
І, зачарована, лечу.
Вже солов'єм сама співаю
І серцем п'ю весни красу.
БУЗОК ВІДКВІТНУВ
Відцвітає бузок навесні.
Летять за вітром пустоцвіти.
Останні гілочки рясні
Зіп’є нестримне жарке літо.
Схилились верби до водички,
Пливуть на хвилях в небуття.
Ніби в малесенькі косички
Сплелись думки у почуття .
І захотілось, щоб весна
Іще рясніше квітувала.
Моя спустошена душа
Її з надією чекала.
З буянням квітів і трави
У серці радість клекотала.
Та ніжні квіти на землі
Мені про тлінність нагадали.
ОСІНЬ
Мандрує осінь багряниста
З чарівним пензлем у руках,
Фарбує золотом все листя
В гаях, дібровах і лісах.
Дарує стрічечки строкаті
Берізкам, кленам і дубкам,
Вкриває килимом багатим
Доріжки в парках і садах.
Гаптує срібним павутинням
Травичку ніжну і листок.
Причепурившись жовтим листом,
Стоїть замріяний садок.
Кружляє листям у таночку
Під музику осінніх струн.
Від різнобарвного віночка
На серці в мене тихий сум.
ПОЛОВІЄ У ПОЛІ ПШЕНИЦЯ
Половіє у полі пшениця,
Незабаром настануть жнива.
Виграва, дзюркотить і сріблиться
Проти сонця джерельна вода.
Буйноцвіттям колишуться трави,
У лісах гомонять солов'ї.
В сріблі рос простяглися отави,
Ніби думи безкраї мої.
Я до тебе, земелько, схилюся,
Приголублю і квіти, й траву.
З джерела я водички нап'юся,
І душею я знов оживу.
Ти ―найкраща у цілому світі.
Знов вклоняюся низько тобі.
Хай щасливі ростуть наші діти
На своїй українській землі.
СПІВАЙ, МОЄ СЕРЦЕ, СПІВАЙ!
Співай, моє серце, співай
Про любий серцю рідний край,
Про незрівнянний зорепад
Духмяних квітів із левад.
Про кучерявий цвіт садів,
Чарівну пісню солов'їв,
Що щастя цілий океан
Дарують всім нам без оман.
Співай про річку і діброву,
Про чисте небо волошкове.
Про стигле поле, зелен-гай,
Співай, моє серце, співай!
Співай про сонячну красу,
Про срібну вранішню росу.
Злітай у вись, де водограй.
Співай, моє серце, співай!
Співай про все, що зараз бачу,
Чому радію я і плачу.
У світлий день, в похмуру днину
Не замовкай ні на хвилину.
КВІТКА
Моя чудова квітко,
Ростеш ти просто неба.
Чому ось так улітку
Забули всі про тебе?
Чом голову схилила,
Чому засумувала?
Прокинься, моя мила,
Поки ще не зів’яла.
Умийся ось водою
Із срібного джерельця.
Поглянь, яке прекрасне
Неподалік озерце.
Попий його водиці –
І будеш ти прекрасна.
І знову заіскришся
В проміннях сонця ясних.
| 
